Робочою групою Європейської лісової комісії (EFC) з управління гірськими вододілами (WPMMW) підготовано публікацію «Захисні ліси в умовах кліматичних змін. Європейський досвід», в якій наведено характеристики системи захисних лісів описані для дванадцяти країн – Австрії, Болгарії, Чехії, Франції, Німеччини (Баварії), Греції, Італії, Норвегії, Польщі, Словенії, Швейцарії, Туреччини. Метою цієї публікації є представлення політики та підходів до управління кожною країною щодо її захисних лісів.
Кожна доповідь країни охоплює такі теми:
1) визначення захисних лісів;
2) характеристика національної захисної лісової системи;
3) проблеми, що виникають при управлінні та зміцненні захисних лісів, включаючи вплив зміни клімату;
4) управління охоронною лісовою системою; 5) системи моніторингу та планування захисних лісів.
Усі країни вважають зміну клімату основним викликом. Захисні ліси в основному знаходяться в гірських районах, які особливо постраждали від зміни клімату.
Для кожної країни наведено систему управління охоронними лісами, а також існуючи закони та установи, які керують захисними лісами. Національні лісові стратегії, оформлені на основі міжнародних та європейських екологічних конвенцій також є в кожній країні які представлені у публікації. У звітах країни описано законодавство та політику щодо використання та управління захисними лісами. Законодавство втілено в нормативно-правові акти та управлінські дії, що здійснюються регіональними чи місцевими органами влади, або конкретними національними установами лісового господарства.
Аналіз права власності на захисні лісові землі виявляє великі контрасти між країнами, починаючи від високого відсотка лісових територій, що перебувають у приватній власності, до лісів, що повністю належать державі. Труднощі в реалізації комплексних стратегій існують там, де більшість лісів перебувають у приватній власності. Інша виявлена проблема в публікації – фрагментація екосистем.
Фінансування управління захисними лісами в більшості країн надходить із фондів Європейського Союзу та національних урядів. У більшості звітів згадується, що фінансування для захисних лісів, як правило, доступне після катастроф, оскільки отримане фінансування пов’язане з фондами допомоги, а не конкретно зі сталим управлінням лісами.
Планування здійснюється за допомогою як превентивних, так і реактивних заходів. Профілактичні заходи вживаються для посилення захисного ефекту лісів шляхом сталого господарювання. У звітах згадується заліснення, оплата екосистемних послуг та підвищення обізнаності громадськості.
Усі країни вважають дослідження та комунікації ключовими компонентами планування захисних лісів. Лісові установи намагаються донести важливість захисної функції лісів, наприклад, створюють контент для шкіл та проводять інформаційно-роз’яснювальні заходи. Підходи за участі зацікавлених сторін також дуже важливі для мінімізації конфлікту інтересів.
Загалом у даній публікації наголошено на важливості захисних лісів для територій та громадян, адже вони забезпечують захист людей, інфраструктуру та природи, але вимагають захисту від використання землі та збільшення кліматичних коливань із супутніми ризиками, такими як посухи, шкідники, шторми та пожежі. Для кожної країни визначено на надано характеристику проблем, які притаманні їхнім захисним лісам, і саме завдяки належному управлінню та плануванню ці ліси можуть надавати екосистемні послуги.