Володимир Бондар про лісове господарство України в європейському контексті

Нещодавно в Луцьку пройшов другий етап IV з’їзду лісівників України. Під час зібрання, перший етап якого відбувся торік у вересні, фахівці лісового господарства, закордонні експерти, представники деревообробного сектору напрацювали спільні рішення щодо подальшого функціонування та реформування лісового господарства на основі європейських стандартів і досвіду. Саме про лісове господарство України в європейському контексті «Урядовий кур’єр» поспілкувався із заступником голови Державного агентства лісових ресурсів України Володимиром БОНДАРЕМ.

— Володимире Нальковичу, останнім часом бачимо велику кількість нефахових та суперечливих рішень, які можуть призвести до руйнації та дестабілізації надважливої галузі економіки. У цій ситуації, гадаємо, важливо визначити чітку державну політику щодо лісів та лісового господарства. Які принципи державного управління лісами в Європі? Які пріоритетні функції лісів та лісового господарства в частині розв’язання екологічних проблем та значення лісів у цьому процесі? Яка роль Держлісагентства у міжнародній співпраці?

— Рік у рік світ дедалі глибше усвідомлює, що ліси та стале лісоуправління — один із ключових чинників екологічної стабільності. Загалом міжнародна співпраця — це кропіткий тривалий процес. Щоб досягти певних домовленостей, необхідно не лише займати чітку позицію, вміти домовлятися з опонентами, а й мати надійну репутацію. Держлісагентство вже довгий період тримає високу планку в цьому питанні: ми входили в бюро Міжурядового комітету з ведення переговорів з підготовки юридично обов’язкової угоди стосовно лісів Європи, очолювали міжнародний комітет зі стандартизації лісоматеріалів ISO/TC 218, співголовували у процесі перегляду правил процедури роботи «Ліси Європи», з 2015 року співголовуємо у виконавчому комітеті Європейської лісової комісії ФАО.

— Ви згадали юридично обов’язкову угоду стосовно лісів Європи. У якому стані вона нині?

— Лісівники Європи вже понад десять років стурбовані тим, що нема юридично обов’язкових домовленостей щодо лісів. На сьогодні домовленості щодо лісів розпорошені в різних екологічних конвенціях та угодах. Це означає, що майбутнє лісу та лісового господарства визначають фахівці-екологи, які, на жаль, здебільшого навіть не консультуються з лісівниками. Але ліс не тільки запобігає наслідкам зміни клімату, а й вражається такими наслідками, і йому потрібна професійна допомога для захисту й підвищення адаптивних здатностей екосистеми.

Переговори, які відбулися у 2012—2013 роках з розроблення юридично обов’язкової угоди стосовно лісів Європи, не дали бажаного результату. Сторони домовилися про визначення суто лісівничих питань, але не змогли домовитися про те, яка саме організація обслуговуватиме майбутню угоду. У грудні 2018 року лісівники Європи знайшли порозуміння щодо подальших кроків у розробленні угоди й організації, яка в подальшому відповідатиме за ведення переговорів. Але і тут не все гаразд. Росія загальмувала процес, і його знову заморожено.

— Нині чути багато критики на адресу лісового господарства України. Мовляв, і рубають багато, і господарюють не так, як у Європі.

— Хочу для критиків повідомити таке. В Україні заготовляють загалом за всіма лісокористувачами і видами рубки 21—22 мільйони кубометрів деревини. З майже однаковою лісовою площею, наприклад, у Польщі заготовляють 46,6 мільйона кубометрів, у Німеччині — 95 мільйонів. То скажіть, будь ласка, мало чи багато деревини заготовляють в Україні? Наша проблема в тому, що ще донедавна більшість рубок головного користування в Україні були суцільними. Люди бачать голі площі та б’ють на сполох — народне багатство знищують. Проте ніхто не хоче бачити, що лісівники відновлюють ліси у наступний рік-два. З минулого року за участю науковців ми почали впроваджувати природоощадні технології, поступово переходячи від суцільних до вибіркових і поступових систем заготівлі деревини. Це сприятиме масштабнішому природному поновленню лісів.

Доцільно сказати й про те, що в Європі до національних парків та заповідників не належать ліси, які мають важливе значення для економіки держави. Наприклад, у Швеції більшість заповідників та нацпарківлежать саме на півночі країни, де лісовирощування економічно збиткове. Проте обмежують лісоуправління на окремих ділянках, а не лісових масивах, які мають ту чи ту екологічну цінність. Обов’язкове компенсування за обмеження в лісокористуванні — європейці чітко рахують свої лісові доходи чи їх можливу втрату.

А тепер щодо пралісів. Україна — єдина країна Європи із збереженими пралісами, які належать до Світової спадщини ЮНЕСКО. Наприклад, у Словенії лісівники тільки розпочали працювати над формуванням пралісів, і це робота щонайменше на наступні 100 років.

Ще один показник — площа сертифікованих лісів за схемою FSC. В Україні — 4,3 мільйона га, в Німеччині — 965 тисяч, в Італії — тільки 70 тисяч га. А сертифікація — це незалежне підтвердження сталості лісоуправління та відповідності міжнародним вимогам і правилам. Невелику площу сертифікованих лісів наші колеги пояснюють економічною недоцільністю сертифікації. В Україні, попри високу вартість сертифікації, лісові підприємства проходять її з єдиною метою — довести суспільству високу якість лісогосподарської діяльності.

Нині деякі екологічні організації критикують нас за значний відсоток санітарних рубок. Але явище погіршення життєздатності лісів не обійшло і Європу — в них так само, як і в Україні, відсоток санітарних рубок становить до 30 і більше. Скажімо, в Італії, з огляду на наслідки вітровалу, який був торік, відсоток санітарних рубок буде набагато більшим.

Є питання щодо інституційної структури лісового господарства. Спілкуючись із колегами за кордоном, ми не раз чули думку, що неправильно, коли у державі нема центрального органу виконавчої влади міністерського рівня, який би опікувався координацією виключно лісівничих питань. Нам наводять приклад Європи в розділенні функцій держави щодо лісів. Зрозуміло, що кожна країна обирає власні шляхи і принципи управління. Наприклад, в Італії лісові карабінери виконують контрольну функцію, проводять національну лісову інвентаризацію й забезпечують ведення лісового господарства у державних лісах. Контрольну функцію може здійснювати незалежне спеціалізоване лісове відомство в підпорядкуванні міністерства, яке формує лісову політику (Латвія та Угорщина), або навіть лісові підрозділи такого міністерства (Чехія). Майже в усіх країнах Європи орган, який формує лісову політику, координує суб’єктів господарювання в державних лісах. Тому відокремлення функцій держави лише гіпотетичне.

Звичайно, є питання, де необхідно переймати досвід. Наприклад, дієва система Туреччини з раннього виявлення та гасіння лісових пожеж. Наші фахівці переймали цей досвід. І ми раді запровадити схожу систему в Україні, але для цього потрібні великі інвестиції. Туреччина ж надає лісівникам неабияку державну підтримку.

— А як справи з євроінтеграцією?

— У Європі нема єдиної лісової політики, і кожна країна сама визначає принципи й засади ведення лісового господарства і його інституційну структуру. До сфери компетенції Єврокомісії стосовно лісового господарства належать тільки питання стану довкілля (так звані пташина та хабітатна директиви), торгівлі деревиною (EUTR) та вимоги до лісового репродуктивного матеріалу. Відповідно до плану виконання Угоди про асоціацію Мінагрополітики та Держлісагентство повинні гармонізувати з європейськими вимогами законодавство стосовно лісового репродуктивного матеріалу. Над цим працюємо.

Марія ЛАГІДНА для «Урядового кур’єра»