Еколого – пізнавальна стежка

„ЗАПОВІДНІ КУТОЧКИ НЕСКУЧНОГО”

м. Тростянець

Нескучне – це назва одного із лісових урочищ у Тростянецькому районі Сумської області. Хоча й інші лісові урочища ДП «Тростянецьке ЛГ» носять не менш красиві, романтичні та поетичні назви ( Макове, Веселе, Красне), зараз мова піде тільки про одне із них – Нескучне. Бо саме тут, на 253 гектарах розкинувся парк–пам’ятка садово–паркового мистецтва загальнодержавного значення „Тростянецький”. Отож по ньому і буде пролягати наша еколого – пізнавальна стежка.

Пункт 1. Наш маршрут розпочинається від Краснотростянецької лісової науково – дослідної станції. Станція була створена в 1923 році і є в Україні однією з найстаріших науково – дослідних установ лісового профілю. Організатором станції вважається дуже відомий вчений першої половини ХХ століття академік Георгій Миколайович Висоцький. Його учні Погребняк П.С., Жуков А.Б., Фальковський П.К. були першими співробітниками станції, їхні наукові праці відомі не тільки на батьківщині, а й далеко за її межами. Довгий час академіки Погребняк П.С. та Жуков А.Б. були на чолі нашої лісової науки.

На Краснотростянецькій ЛНДС вивчалися різні питання створення і вирощування лісових насаджень (або лісових культур), починаючи від лісового насінництва, вирощування садивного матеріалу, створення самих лісових культур, догляду за ними, рубок догляду та рубок головного користування. За результатами досліджень науковців станції написано цілий ряд настанов, рекомендацій та інших документів, що регламентують ведення лісового господарства в зоні Лівобережного Лісостепу України.

На станції постійно розробляється тематика з лісової селекції. Взагалі ж експериментальна база Краснотростянецької ЛНДС є найбільшою серед інших лісових науково – дослідних установ України.

Значне місце в науковій тематиці станції посідала також інтродукція, або введення в лісові насадження, парки та сквери видів чагарників та деревних порід, які раніше не виростали в даних природних умовах. Звичайно, це були цінні з точки зору декоративності чи технічних властивостей види рослин. Результати інтродукційної діяльності ми бачимо уже на садибі станції. Тут на невеликій площі виростає біля 50 видів рослин – інтродуцентів.

До станції веде алея із липи кримської. Дерево дуже схоже на нашу липу дрібнолисту, але має і відмінності. Так липа кримська квітує на два тижні пізніше за липу дрібнолисту, а листя має блискучу гладеньку поверхню, що допомагає в умовах півдня не перегріватися в променях сонця та не втрачати таким чином зайвої вологи.

Тут же ми бачимо тую західну (форму колоновидну) із Північної Америки, живий пліт із туї західної. Дерево має дуже високі декоративні властивості, не страждає від низьких зимових температур чи літньої посухи, добре переносить стрижку, може мати велику кількість інших, окрім колоновидної, форм, а тому тую необхідно ширше впроваджувати в зелене будівництво.

На садибі станції також виростають ялівці віргінський (із Північної Америки), козачий (батьківщина – гори Західної Європи, Карпати, гірський Крим, Кавказ, Східний Тянь – Шань, Південний Урал, Алтай, Північно – Західний Китай) та звичайний (природно виростає в лісовій зоні Європи, в Карпатах, соснових лісах Полісся, а також Азії і Північній Америці). Тут можна побачити каштан кінський та каштан їстівний (із Середземноморських країн), ялину колючу форму блакитну, ялину Енгельмана та канадську (всі із Північної Америки), ялиці кавказьку та каліфорнійську, дуб червоний (із Північної Америки), церсіс канадський, золотий дощ та інші інтродуценти.

Пункт 2. Зупинитися тут необхідно, аби звернути увагу на дослідний розсадник, на якому ростуть цінні лікарські рослини (золотий корінь, лимонник китайський, аралія маньчжурська, ехінацея пурпурова, наперстянка та інші, всіх біля 40 видів) та інтродуковані декоративні види (катальпа, ялівці, туя, хеномелес, ялина, магонія та інші види). Поряд ростуть дерева дугласії, породи, що відрізняється швидким ростом і значно переростає нашу сосну, особливо в молоді роки. За цей рахунок можна значно підвищити продуктивність наших хвойних лісів.

Пункт 3. Ми входимо в ліс природного походження. Тут виростають такі аборигенні породи, як дуб звичайний, ясен звичайний, липа дрібнолиста, клен гостролистий, берест. В другому ярусі ростуть ліщина, бруслина європейська та бородавчаста, свидина. В 1928-30рр. на вільних місцях (на галявинах) було насаджено види, які тут не виростали раніше: бундук (або канадське кавове дерево), бархат амурський, черемха пізня (з Північної Америки), горіх гікорі (також Північна Америка), дуб каштанолистий з Кавказу, бук, граб, дуб червоний та інші види дерев.

Під наметом лісу в трав´яному покриві навесні ми побачимо цілий килим квітучих рослин – ефемероїдів. Це і проліски сибірська, і рясти Галера та Маршала, пшінка та інші. Вік їх дуже короткий, відцвіли і наче їх не було. На зміну їм приходить аспект довговегетуючих широколистяних трав, серед яких переважають яглиця, копитняк європейський, зірочник ланцетолистий, медунка, купена багатоквіткова, як домішок зустрічаються фіалка запашна, вороняче око, ожина лісова, гравілат міський та інші види.

Пункт 4. Спускаючись досить крутим схилом північно–західної експозиції, підходимо до дуба, вік якого не менше 350 років, що навіть перевищує вік міста Тростянця, який був заснований у 1660 році. Висота дерева 35 метрів, а діаметр 2м 40см на висоті грудей людини (так заміряють діаметри дерев лісівники). В стовбурі цього дерева біля 40 м³ деревини. Вважається, що економічно вигідною є головна рубка дубових деревостанів у віці 100-120 років, коли поточний приріст не став зменшуватися і не став меншим за середній приріст. Звичайно за рубкою обов’язково проводять садіння лісу саджанцями дуба та супутніх порід, що попередньо вирощуються у лісових розсадниках.

Пункт 5. Долаючи схили та спуски, лісовою дорогою підходимо до споруди із каменя, відомої під назвою „Грот – німф”, тобто грот лісових загадкових створінь жіночої статі. Мимоволі згадується Мавка із „Лісової пісні” Лесі Українки, а далі – більше: виявляється тут, біля гроту в середині ХІХ століття кріпаки – артисти князя Василя Голіцина, власника на той час маєтку у Тростянці, влаштовували театральні вистави, а ліс під час тих вистав було ілюміновано. А потрапити до грота можна було на човні однією із заток найбільшого із лісових озер урочища Нескучного, що додавало цій прогулянці ще більшої романтичності.

Грот складено із великих брил каменя – піщаника, виходи якого були ще на початку ХХ століття в ярах та яругах Тростянецького району. Коли через центральну арку попадаємо всередину грота, то бачимо перед собою кладку із червоної цегли. Кажуть, що колись цю споруду з’єднував підземний хід з одним із монастирів міста Охтирки, але на скільки це правда, сказати важко. Зараз грот має статус пам’ятки архітектури.

Пункт 6. Далі лісовими стежками йдемо у зворотному напрямку, але не доходячи до дуба, звертаємо до лісових водойм урочища.

Композиційним центром парку-пам’ятки садово–паркового мистецтва „Тростянецький” є каскад із трьох лісових водойм, які розташувалися у руслі річки Тростянець, що протікала через урочище до початку дев’ятнадцятого століття, а потім була перегороджена кількома греблями. Крутосхили вздовж річки, а потім навколо водойм, завжди були вкриті густим дубовим лісом. Свідками тих давніх часів є могутні дуби – велети віком понад 200 років, що і зараз височіють серед решти дерев заповідного лісу.

На початку дев’ятнадцятого століття на галявинах, що прилягали до водойм, висадили великими біогрупами сосни та ялини. Частина їх збереглися дотепер, вносячи певний настрій, особливо зимової пори, коли листяні дерева скидають свої шати. Тієї пори року лапаті сніжинки дбайливо вибілюють землю, обережно лягають на крони дерев, огортаючи все в білий одяг. В морозні дні в сонячних променях все сліпучо – біле й чисте, в усьому відчувається урочистість та велич природи.

Навесні ліс вдягається в смарагдове вбрання, схили синіють від пролісок та рясту, щебет птахів, здається, чути з кожного дерева. А найбільше заливається в своєму співі соловейко. Далеко по лісу розноситься дріб великого строкатого дятла по сухому сучку. Взагалі ж ліс птахи засиляють знизу до гори, аж до маківок дерев. Серед опалого листя влаштовують свої гнізда лісовий жайворонок, вівсянка та малинівка, на деревах гніздяться славка, дрозди, а в дуплах дерев селяться шпаки, синиці, сови. Найвище будують свої гнізда ворони, крук, яструб.

Непомітно весна переходить в літо, а та – в осінь. Золотої осені в лісі присутні всі відтінки жовтого, коричневого та червоного кольорів. З початком листопаду осінь скрізь: на землі товстий м’який килим опалого листя, в позолоті дерева, узлісся синіють від рясного врожаю терну, а яскраво – червоні плоди шипшини у золотавому мареві світла виглядають рідкісними дорогоцінними каменями.

Ліс, підступаючи до самого берега і відбиваючись у дзеркалі води, ніби заглядає туди, аби перевірити, чи не дуже він змінився за осанні сотні років.

У водоймах же ми можемо побачити жабу ставкову та гостроморду, ропуху, а якщо пощастить, то біля водойми зустрінемо квакшу звичайну, яку ще називають деревною жабою. Якщо будемо тихо поводитись, то можна поспостерігати, як на стовбурі чи крупній гілці дерева, що свого часу упали в воду, вигрівається черепаха болотяна. Та тільки но вона вас побачить, то миттєво пірнає, наче її зовсім і не було.

Дуже часто трапляється біля води вуж звичайний. Дуже рідкою стала медянка, рідко зустрічається також гадюка лісова.

Інколи на ставу гніздяться перелітні водоплаваючі пернаті.

Площа дзеркала найбільшого ставу близько восьми гектарів, інші два стави мають чотири і три гектари площі. Глибина ставів сягає 6-7 м. Тут знайшли собі притулок і непогано почуваються карась, короп, щука, окунь та дрібні види риб. Короп і щуки можуть сягати великих розмірів і мати вагу по кілька кілограмів!

Пункт 7. Проходячи повз ставів, виходимо у яр, відомий під назвою Якубів. Це колишнє русло річки Тростянець. Досить круті схили північної та південної експозиції зберегли сліди водної ерозії, яка мала місце після того, як люди зрубали дубовий ліс, що вкривав ці схили. На початку ХХ століття тростянецькі лісівники засадили ці схили сосною чорною австрійською, сосною Банкса, звичайною сосною, ялиною та березою. Всі види прижилися дуже добре, своїми кореневими системами укріпили грунт, під їх наметами в окремих місцях з’явився навіть підлісок. Ерозія була подолана і зараз це місце являє собою дуже гарний краєвид напіввідкритого типу, коли людина може одночасно бачити і ліс, і небо, і плеса ставів. Невипадково воно так полюбилося тростянчанам та гостям міста, що стало любимим місцем відпочинку.

Ось таким є наше урочище Нескучне – окраса і гордість Тростянця. До речі, у Тростянці в 1864 році побував студент Петербурзької консерваторії Петро Чайковський. Зачарований його природою, він написав тут свій перший симфонічний твір.

Чудова природа нашого району продовжує надихати на творчість поетів, музикантів. Часто в Нескучному можна побачити художника з мольбертом, а фотографують його, мабуть, щоденно.

Та відвідуючи чарівні куточки Тростянеччини, милуючись ними, бережіть їх і природа віддячить вам сторицею.

Чисте лісове повітря, ліси, що рано навесні вкриті зеленим серпантином молодого листя, крізь який просвічують високе синє небо та пухнасті білі хмари; пахощі трав влітку, палітра осінніх барв; рідкісні рослини зроблять мандрівку еколого – пізнавальною стежкою „Заповідні куточки Нескучного” в значній мірі інформативною і цікавою. Тому чекаємо на вас.